Фитоцентр Евгения Товстухи
главная страница
медиа
книги
Книга Е. С. Товстухи "Новейшая фитотерапия"
Медиа
Книга Е. С. Товстухи "Новейшая фитотерапия"

Книга У четвертому виданні названої праці освітлено переважно особистий досвід лікарської діяльності фітотерапевта Є.С.Товстухи. Проведено розгляд 302 цілющих рослин, які споконвіків застосовує український народ для лікування та профілактики численних недуг. Вагомим науковим потенціалом та щоденною діяльністю практичного лікаря автор переконливо доводить, що фітотерапія належить до універсальних лікувальних засобів живої природи. Фітотерапію автохтонів нашої землі, а також праукраїнців та українців вчений розглядає як етнічний та спадкоємний наріжний камінь лікувальних засобів, що сягають джерел сивочолих тисячоліть. До пропонованого видання додаються і елементи фітоетнології: рецепти узварів, драглів, салатів. Їх зберігає у спадкоємній пам’яті народ з дуже давніх епох і доцільно використовує для лікування та оздоровлення тіла і душі.

 

Про автора

 

Товстуха Євген Степанович народився7 жовтня 1934 року в с. Макіївці Носівського району Чернігівської області. Закінчив Київський медичний інститут у 1959 р. Понад сорок років працює лікарем. Академік Української міжнародної академії оригінальних ідей. Член національної спілки письменників України. Автор біографічних творів про українських композиторів: “Кирило Стеценко” (1982р.) та “Микола Лисенко” (1989р.). Збірок оповідань “Гомін сердець” (1964р.), “Як пізнати дружину” (1985р.), “Елегія погожого літа” (2001р.); збірок поезій: “Краплина вічності” (1997р.), “Вона” (1998р.) та “Надходить осінь” (1999р.). За останнє десятиріччя вчений опублікував п’ятнадцять фундаментальних праць з української народної медицини та фітотерапії. За його участю та сценаріями створено кілька десятків хроніко документальних фільмів, теле та радіопередач, які повертають українській народній медицині, фітотерапії та фітоетнології світовий престиж глибинної науки та високої культури тисячоліть. У 1990р. Під егідою НДІ фармакології і токсикології вперше у світовій практиці (офіційно) створений автором “Фітоцентр” – амбулаторна установа для надання лікувальної та профілактичної допомоги засобами фітотерапії.

 

Постановою президії правління Українського фонду культури в галузі літератури, мистецтва та за благодійницьку діяльність Є.С.Товстусі присуджена премія імені Володимира Винниченка за 1998 рік.

 

На знак визнання видатного внеску у прогрес XX століття вченому вручений “Почесний диплом” (1999р.), який засвідчує, що Євген Товстуха є серед осіб, чия біографія включена до серії “Життя Славетних” та видань Американського Біографічного Інституту.

 

Указом Президента України від 20 травня 1999р. № 542/99 завагомі досягнення у професійній діяльності, багаторічну сумлінну працю Товстуху Євгена Степановича, головного лікаря авторського фітоцентру, нагороджено відзнакою президента України – орденом “За заслуги” III ступеня.

 

За значні успіхи у наукових дослідженнях у галузі народної медицини, літературній творчості, створенні лікувальнопрофілактичного фітоцентру, благодійницьку діяльність та у зв’язку з 40річчям лікарської практики оголошена подяка голови Верховної Ради України (жовтень 1999р.).

 

За особистий видатний внесок у прогрес світової фітоетнологічної науки Американський біографічний інститут визнав ученого “Людиною 2000 року” з врученням відповідного диплому.

 

За багаторічну працю у галузі літератури, музикознавства та оригінальне і наполегливе наукове відновлення праісторичнихкультурно етнологічних традицій українського народу, автору вручена найвища нагорода Міністерства культури і мистецтв – Почесна відзнака “За досягнення в розвитку культури і мистецтв” (червень 2002р.).

 

Поціновуючи багаторічну та плодотворну наукову працю по відродженню скрижалей української народної медицини, фітоетнології та фітотерапії, забезпечення потужної лікувально профілактичної і благодійницької діяльності автор нагороджений дипломом Міднародного Академічного Рейтингу популярності та якості “Золота Фортуна” з врученням срібної медалі (серпень 2002 р.).

 

Передмова до четвертого видання

 

Лікувати і застосовувати засоби фітотерапії автор почав ще у дитячому віці. Навчали його цієї мудрості спочатку батьки, односельці. А згодом, як учня Лосинівської середньої школи, що на Чернігівщині, – знавці етномедицини та народної культури окремих регіонів і міст: Ніжина, Носівки, Ічні, Бобровиці, Нової Басані, Сосниці, Остра тощо. Згодом Київський медичний інститут. Захоплюючі студентські роки!.. Проекти, плани, мандрівки. Лікарювання на Рівненщині, Чернігівщині, Київщині. Щорічні подорожі Україною для вивчення народної медицини та фітотерапії.

 

Та за радянського часу відверто порушувати питання за фітотерапію, як галузь глибинної української народної медицини, виявилось справою навіть небезпечною. Вигаданий для викорінення національних традицій імперською системою “буржуазний націоналізм” не полишив і згаданої галузі. Авторові довелося зазнати неймовірних знущань, інсинуацій, які продукувалися органами КДБ та партійними чиновниками райкомів, у тих регіонах, де він працював. Автора знімали з роботи (“за власним бажанням”), допитували, ставили найбезглуздіші перепони, не дозволяли легально займатися лікувальною справою.

 

І лише 1990 року вдалося у видавництві “Здоров’я” видрукувати першу монографію з фітотерапії. Маючи значний досвід лікування та лікарювання, створивши омріяний заповідник (4 га) лікарськихрослин та авторський фітоцентр, ми зважились на спрямовану системну і щоденну працю, яка, не зважаючи на значну протидію та адмінперешкоди місцевих чиновників, не занепадає ось уже дванадцятий рік поспіль. За цей час нами розроблено, проведено доклінічне та клінічне дослідження чотирьох фітопрепаратів широкого спектру дії: “Бронховітолу”, “Уровіту”, “Гастроспастину” та “Гемостиму”. П’яти “ЛОНів” (лікувально оздоровних наборів сумішей лікарських рослин), дванадцяти НОНів (новітніх оздоровних наборів); шести етнічних лікувальних напоїв особливого спрямування, які освоїв Лохвицький спирткомбінат Полтавської області. Опубліковано п’ятнадцять монографій з питань фітотерапії, фітоетнології і народної медицини. Та основною нашою працею виявилась щоденна амбулаторна допомога засобами фітотерапії. Проте наші гадки, згідно освітлення поставленої мети і теми, стали б надто збідненими і неповними, якби ми не поринали до загадкових глибин таємничих тисячоліть. Надто часом рельєфно і яскраво постають звідти закони прадавнього звичаєвого права, елементи фітоетнології та фітотерапії автохтонів нашої землі, а також праукраїнців та українців. Вивчення матеріальної та духовної культури, концентрація уваги на етнофілософії праукраїнців, стали повсякденним лейтмотивом, рушійним наріжним каменем для повносилого духовного випростання. Власне, ця галузь утверджувалась як озоновий повів для ходового вітру наших наукових переконань, узагальнень, певних здобутків. Про це ми і зізнаємося у цій передмові…

 

Загальна культура етносу і її численні складові, в тому числі і розмаїта медична галузь, формуються та передаються з епохи до епохи безперечно на генетично кодовому рівні. Досвід і пам’ять поколінь (усна та писемна) створюють (народжують) глибокі та глибинні традиції щоденного життя і буття. Останні виступають тапостають як постулати звичаєвого права. А воно утверджується в епохах і тисячоліттях етнічними законами, цебто наріжним каменем та важелем, як визначник загальної і традиційної побутової культури, духовності, господарської діяльності, елементами гігієнічних та лікувальних напрямків… Знову ж таки – глибинного, первинно етнічного, а згодом і узвичаєного національного спрямування.

 

Природна космічна свідомість давніх автохтонів, а також праукраїнців та українців, поставала і утверджувалась на споконвічних і тяжких виробничих досягненнях орія. Звідси випливає незаперечний ритм вічності – праця(!). Лише вона, як потужна ознака пізнання навколишньої природи, людини і світу, розвивала та ускладнювала інтелект у тисячоліттях і століттях. Наснажувала ідеями, висновками та відкриттями пильні спостереження, досвід, родовідний спосіб життя та буття. У ритмах сивочолої вічності годиться пошановувати особливу домінанту – спадкоємну мудрість: матеріальний спосіб виробництва і народжену епохами духовно культурну галузь. А її органічно пов’язувати з річними святами Сонячного Кола. І в першу чергу знову ж таки – з працею у різніфенологічні пори року. Вони майже суголосні і дотичні з висновками С.А.Подолинського, ідеї якого підхопив В.І.Вернадський у вченні про ноосферу. Ще 1880 року видатний український учений С.А. Подолинський опублікував знамените відкриття “Людська праця і її відношення до розподілу енергії”. В епохальному висновку він ставить завдання “з’ясувати значення умов праці, які супроводжують проходження праці, представити найголовніші прояви в житті організмів і вказати на наслідки споживання праці, тобто наслідки впливу трудящих людей і тварин на навколишню природу”. Поглиблюючи означені гадки вчений поривається до висновку : “Праця є таке споживання механічної та психічної роботи, нагромадженої в організмі, яке має результатом збільшення перетворюваної енергії на земній поверхні…”

 

Наближатися до елементів та дотичних джерел фітоетнології і фітотерапії українців годиться лише тоді, коли спрямовано проникнеш чи проникаєш до глибин етнофілософії дуже давніх автохтонів та ближчих чи наближених до нашого часу прапращурів. Етнофілософія, як спадкоємна суспільна свідомість виникала, розвивалась та утверджувалась внаслідок і під дією складнющих умов життя та буття дуже давньої людини. Кожна епоха, чи, правдивіше, знані і значні археологічні культури, про які наука має початкові та певніші нагромаджені відомості і матеріали, підносить, подає і подаватиме у майбутньому дуже багато таємниць та несподіванок. Призабутих, забутих, занесених порохом часу цивілізацій… Руйнацій переселенням народів, геноцидних смерчів та душогубств. Особливо акцентуємо на тристарічному інфернальному пануванні імперського дикунського режиму та семидесятирічному гулагівському свавіллі.

 

Усталені непохитні та закоренілі поняття минулої науки, якою керували чиновники царської і більшовицької цитаделей та і “свої” прислужники гнучкошиєнки північних віянь, не визнають не дооцінюють і фальсифікують наші праісторичні корені. А останньго часу, у зв’язку з епідемією християнства, більш ніж дивне схиляння і посилання так званих істориків на завідомо неправдиве висвітлення давньої історії українців, в тому числі і глибинних етнологічних елементів саме монотеїзмом. Християнство не лише заперечує височенну культуру корінного етносу, воно ставить, відсовує його до розряду варварства. Нещадно і люто нищило і нищить українство у щоденному побуті так званим “богослужінням”. Викорінює високохудожню ужиткову культуру та народне мистецтво взагалі і слова, зокрема; своєрідну ландшафтну архітектуру, скульптуру, глибинні обряди праукраїнського річного Сонячного Кола. Фенологічні давні свята воно викрадає у корінного етносу, приписуючи і перелицьовуючи все те своїм недолугим “пророкам” та “святим”, які ще не були вигадані біблією та євангелістами у часових відтинках, а на нашій землі уже виникали значні архелогічні культури і навіть трипільська цивілізація, як тепер її вважають і називають об’єктивні історики.

 

Уже в часи Мізинської археологічної культури, власне, за Мадленської доби (25 – 8 тисяч років тому) в Україні поселялась первісна людина і освоювались окремі ландшафти та регіони, придатнідля життя. З цих регіонів досліджені Пушкарівська, Гулатівська, Гонцівська, Добраничівська та інші стоянки. Особливо звертаємо увагу на Мізинську стоянку, яку вивчав ще 1908 року видатний знавець етносу Федір Вовк. Археологи розгадують у знайдених предметах вжитку та мистицьких творах складну і безперечно зашифровану систему споглядання та відображення дійсності. Кола, зубці, ромби, ялинки, безконечник меандр. Навіть… сварга. Їх трактують як сюжетні зображення людей, землі, води, рослин, птахів тощо. А сварга – особливий знак – символ Сварога. Його годиться трактувати як особливо знаменне свято – Коваля, Плуга, яке шанували наші пращури глибокої осені. Меандровий фрагмент з Мізинської стоянки є найдавнішим у світовій культурі. Він виник на кілька тисячоліть раніше ніж зафіксовано історією цю пам’ятку Стародавньої Греції.

 

Як гадають археологи, мистецтвознавці, етнологи, історики, орнаментальне мистецтво, його мотиви та сюжети відтворюють прагнення давньої людини не лише скрашувати своє надто тяжке щоденне існування та життя поколінь, а й уявлене проникнення до загадкових таємниць життя та смерті, уславлення добра, заклинання зла, прагнення здоров’я та розгадки численних незрозумілих і страшних недуг.

 

За Трипільської цивілізації ромбічні зображення символізували родючість і добробут. Ромб з крапкою посередині фіксував ідеограму засіяного поля. Ромб з паростками та завитками на зовнішніх кутах – також утверджував символ родючості. Коло, ромб, хвилі, крапка, рівнобічний хрест історики та археологи трактують як зашифровану символічну мову надто давньої, праісторичної людини.

 

Пильно вивчаючи сивочоле минуле, ми натрапляємо і знаходимопевних свідків тих далеких часів. Зафіксованих на предметах ужиткових (щоденних) та ритуальних. Це насамперед дивом збережені зерна пшениці двозернянки та гороху, які культивували хлібороби нашої землі шість з половиною тисяч років тому. Особливий орнамент посудин зерновиків. Численний посуд (зооморфний, антропоморфний); мідні вироби, прикраси, зброя, знаряддя праці. Посуд для зберігання садовини з зображенням листків, колосків пшениці звичайної і пророслої. Залишки хрестоподібного жертовника у житлі. Наявність рівнобічних (рівнораменних) хрестів – жертовників у трипільських протомістах, а також символіки вічного руху. Зображення сонця та місяця, як ритуальних світил. Численні графічні накреслення стебла дерева життя – верби. Яскрававибудова сварги і, що найхарактерніше і найприкметніше, зображення чотирипелюсткових квіток зі смужками (як у натурі) перстачу прямостоячого – калгану. Особливе мистецтво знаків символів зафіксовує як передписьмо певні ритуальні гадки тексти. Вчені здогадно тлумачать їх такими означеннями: ось іде дощ, падає в землю зерно. Ось воно витягнулося у стебло, заколосилося і тягнеться до небесної, святої і життєдійної вологи. Ці символічні знаки налічують близько 300 окремих зображень і виступають як прообраз народження чи зародження писемності наших далеких прапрапращурів. Високохудожні орнаменти бронзового, ранньозалізного віку, скіфської доби, Черняхівської археологічної культури перенесли тисячолітні руйнації і частково дивом дійшли до нашого часу. Вони виступали святими, священними, сакральними знаками, з допомогою яких давня людина найвірогідніше прагнула безсмертя тіла і душі. Символи використовувались у дотриманні фенологічних ритуалів, пильнування високих етнічних стосунків та гармонії світу і Всесвіту. Замовлянь Людини і Природи. В тому числі і їстівних та лікарських рослин.

 

А уже у майбутньому – виникали, народжувались неперевершені пісні замовляння, як перли слова, солоспіви, ансамблі та хорові композиції. Прадавні ритуали Трипільської цивілізації створювали упродовж тривалих тисячоліть особливу матеріальну та духовну культуру, від якої безпечно виникають джерела, струмки та потоки фітоетнології, а згодом і фітотерапії автохтонів нашої землі. А від них вона спадкоємно наближається до праукраїнців та українців уже у нових тисячоліттях, епохах, століттях. У фітоетнології українців, як у складному часовому фокусі давньої народознавчої науки, ми вивчаємо і пізнаємо ставлення народу до природи взагалі і Людини – зокрема. Це аж надто широченні виміри: облаштування окремого обійстя та житла, господарювання на полях, ланах, хуторах, городах та грядках. Пильнування здоров’я від дня народження і до того часу, коли особа полишає земні широти і її душа, за правічними рідновірними уявленнями та міфами, поселяється навічно до Вирію.

 

У процесі життя та буття, виникала, викристалізовувалась, тужавіла та поширювалась особлива колективна ужиткова культура, яка органічно єдналась з найрізноманітнішими галузями господарювання. Язичницькі свята Сонячного Кола – урочистості Коляди, сакральність Водосвяття, пошанування Колодія, Великоднє відродження, Зелені дива, Купайлівські симфонічні пастералі, Спасівські щедроти, присвятки Весілля Свічки, святість сонячних хлібів Калити тощо виплекали особливу колористичну гаму у різноманітних проявах і напрямках; одяг, хатнє начинання, оздоблення меблів, збруї тощо. Пісні, танці і танки. Інструментальна галузь, як вища форма музичної культури етносу.

 

Народний сценарій весілля. Одяг молодої та молодого. Ткацтво. Народини. Пошанування видатних людей та героїв. Мудреців. Майстрів найрізноманітніших галузей. Правдивіше – ремесел. І всюди ми знаходимо, зустрічаємо, натрапляємо, як на безпосереднє використання цілющих рослин і їхніх реалістичних, майже світлинних чи стилізованих символів зображень. Повторимо: ткацтво, одяг, ковдри, рушники; вироби з дерева, металів, воску, шкіри, глини. Облаштування житла, особливо світлиць, навіть приміщень для худоби.

 

Фітотерапія узвичаювалась в життя та буття насамперед як найдоцільніший напрямок фітоетнології – загального харчування та щоденної ужиткової необхідності. Показовим у цьому контексті постає борщ. Універсальна та необхідніша енергетична, пластична, макро та мікроелементна і полівітамінна страва. Наші прабабусі, бабусі та матері готували його не лише з м’ясом, сметаною, двосім’ядольними, а також капустою, часником, петрушкою, а й на березовому соці та ще навесні додавали: медунку лікарську, яглицю, листки первоцвіту весняного, кріп запашний, листки гравілату міського тощо. А ось для пиріжків, пирогів та вареників використовували не лише сир, плоди суниць, полуниць, смородини, яблук. А й горобини звичайної, шипшини, глоду, шовковиць, смородини, бузини, аґрусу. Настої листків м’яти, материнки, меліси. Відвари кореневищ пирію повзучого, коренів цикорію, кореневищ перстачу прямостоячого, плодів ожини, журавлини, калини тощо.

 

Колискові пісні, мова, етнічне виховання, свята та символи поєднувались суголосно і виступали народознавчими та оздоровними субстанціями у загальному облаштуванні реалій життя та буття. Для ранньовесняних салатів українці використовують понад три десятки цілющих та пряносмакових рослин. Назвемо лише деякі з них: первоцвіт весняний, медунка лікарська, талабан польовий, листки кульбаби лікарської, грициків, гравілату міського, чаполочі запашної, яглиці звичайної. Все це – ілюстрації хоч і доемпіричного, але найдоцільнішого (полівітамінного) харчування, на основі фітоетнологічних традицій, освідомлених доцільними спостереженнями упродовж багатьох століть та епох.

 

Складнощі життя та буття, поневолення фізичне та духовне, порушували та руйнували рівновагу душевних переживань і фізичного статусу. Неймовірні трагедії нашого народу не мають навіть наближених масштабів виміру ні в елементарній, ні у вищій математиці. Ці виміри загонили етнічні підвалини до глухого кута безвиході. Загонили… Але остаточно не загнали. Він, народ, вибухав. Височенною культурою: думами, піснями, фітоетнологією, фертильною силою – здатністю зрілого організму відтворювати (давати) нащадків… Повстаннями і двожальним мечем. Справжнім і метафоричним. Етнічними традиціями.

 

Загроза життю і буттю нагально примушувала наших далеких пращурів шукати особливого порятунку: надійної фіксації у передачі спадкоємної інформації нащадкам. Спочатку закодованої – прості і складні символи (Мізинська археологічна культура таТрипільська цивілізація). Згодом – художньо умотивована і глибока галузь – писанкарство. Замовляння Природи і Людини. І уже у новому тисячолітті знайшли, вивчаємо та розшифровуємо святе Письмо українців – “Велесову книгу”.

 

Писанкарство(!!!). На цих високохудожніх мистецьких виробах зразках ми завважуємо близько ста лікарських та їстівних рослин. Вони часто виступають стилізованими символами: стебла, листки, квітки, окремі частини різноманітного зілля. Ось лише деякі наші розгадки цих символів: верес, наперстянка, листки дуба, квітки скумпії, конвалія, соняшник, перестріч гайовий, талабан,оман, шавлія, валеріана, хміль. Верба, як правічне дерево життя і лікарський засіб. Барвінок, айстра степова, калина, материнка, тощо. Це – обереги нашого здоров’я, бадьорого духу та фертильних чоловічих і жіночих спроможностей. Порятунок від неймовірних душевних потрясінь і тяжких ран у тривалих кривавих битвах та двобоях. Корчована, нищена, ошукана, зацькована, потоптана ворогами і кон’юктурниками фітотерапія та фітоетнологія українців долає складнющі паталогічні пологові перейми. Вона народжується зі святого лона давньої народної мудрості правіків уже в котрий раз(!). Правдивіше – відроджується…

 

І ось ми, дочки та сини новітньої України, спадкоємці величезної і височенної культури тисячоліть… Знедолені, зневажені, зганьблені, перекреслені навіть останнім десятиліттям оскаженілим вишкіром та залишками імперського іга, пепсі колами, гвалтами, паталогічними сексами телевізійних шизофренічних маразмів…

 

Ми(!!!). Випростовуємо свої хребти, бо за нами правічний інтелектуальний та духовний підмурок давніх оріїв.

 

Нарешті конче годиться всім здоровим силам новітньої України, об’єднаним святою національною ідеєю, підвестися як “Дітям Сонця”. Так називав нас всесвітньовідомий академік українець Володимир Вернадський…

 

У численних вітчизняних працях з фітотерапії про фітоетнологію не згадують. Її не знають навіть народознавці. Домінують описи про Стародавній Китай, Індію, Месопотамію, Єгипет. Не забувають за Гіппократа, “Патерик” та лавського відлюдника Агапіта. Ми вважаємо таке висвітлення повним незнанням і запереченням національних надбань з фітоетнології та фітотерапії.

 

Фітотерапія (від грецького phytos – рослина) – наука, яка вивчає комплексну дію на організм людини фізіологічно активних речовин рослинного світу. Фітотерапію трактує автор як універсальну медичну галузь, до якої активно повертається світ у XXI ст. Ми твердо переконані, що фітотерапії належить особливе і велике майбутнє! Адже повернення людини, чи людства, до цілющої природи завжди на часі і завжди найактуальніше!!!

 

Правила збирання, сушіння та зберігання лікарської рослинної сировини.

 

Для того, щоб збирати лікарські рослини, потрібно вміти відрізняли їх від схожих не лікарських. Годиться знати, яка частина рослини має найбільше активнодіючих речовин (листки, плоди, квітки, насіння, бруньки, кора, корені, кореневища, бульби).

 

Заготовляють лікарську сировину тоді, коли вона містить найбільшу кількість компонентів. Листки і квітки рослин збирають у сонячну тиху погоду, оскільки вологі рослини довго сохнуть і можуть уражатися цвільовими грибами. Висока вологість призводить до активізації ферментів і зводить нанівець активнодіючі компоненти.

 

Квітки збирають на початку цвітіння рослин, листки – коли вони ще молоді, неогрубілі і не вражені грибковими чи вірусними хворобами.

 

Бруньки збирають у березні квітні, коли вони вже набубнявіли, але ще не почали розпускатися.

 

Плоди і насіння збирають повністю достиглі, коли в них найбільше лікувальних компонентів.

 

Кореневища, бульби і корені викопують у кінці вегетаційного періоду або напровесні, коли в них нагромаджуються діючі речовини. Корені миють холодною водою і сушать.

 

Рослини, що містять леткі олії, сушать при температурі повітря до 30°С, а ті, в яких багато алкалоїдів та глікозидів, – при температурі 50 60°С. Для сушіння плодів допускається температура 80 90°С. Корені та кореневища висушують при температурі від 40 до 50°С.

 

Високоякісною вважається така сировина, яка у процесі сушіння не змінила ні запаху, ні зовнішнього вигляду.

 

Лікарську сировину зберігають в паперових мішках у сухих приміщеннях з оптимальним провітрюванням. Термін зберігання окремих частин рослин неоднаковий. Листки і квіти можна зберігати впродовж 1 2 років, але краще не більше року. Кора, кореневища, бульби, корені не втрачають лікувальних властивостей 3 4 роки, бруньки близько 2 років.

 

Терміни зберігання офіцинальної сировини визначаються ТУ, Державними стандартами і фармакопейними статтями.

 

Заготовлячи лікарську сировину, потрібно поводитись з рослинами обачно, не допускати повного винищення як на окремих ділянках, так і у регіонах.

 

Переслідування “прибутковості” при заготівлі лікарських рослин завдає відтворенню видів непоправної шкоди. Зараз, коли дедалі менше лишається заповідних луків, узлісь, водойм, нерозораних ділянок та крутоярів, неосушених драговин і торфовищ, потрібно бути дуже пильним при заготівлі цілющих рослин, особливо таких, як первоцвіт і горицвіт весняний, зозулинці, валеріана лікарська, синюха блакитна, алтея лікарська, родовик лікарський, перстач білий. Під час збирання багаторічних рослин необхідно залишати найкращі стебла для природного відтворення. Годиться зізнатися, що заготівля лікарських рослин – справа тяжка, копітка, складна і … поетична. Людині, позбавленій високих духовних ідеалів, сухій, черствій, корисливій, яка не розуміє вічної краси неповторного зеленого дива землі, не варто займатися цією важливою і, по суті, природоохоронною справою. Сучасна наука називає зелений світ фітосферою. Без фітосфери неможливі життя будь якої істоти на землі, надбання цивілізацій, розвиток мистецтва. Поетичні картини природи завжди надихали художників, композиторів, майстрів слова на створення справжніх мистецьких шедеврів, що ними захоплюється весь світ.

 

Автор, у своїй повсякденній праці (використання цілющих рослин для лікувальної мети), ніколи не завдавав шкоди регіональним видам і запасам останніх. Ми придбали три городи та створили заповідник (4 га) рільних угідь, де посіяли і посадили понад 20 видів рідкісних рослин, які зникають у природі, або їх залишилася надто мала кількість: горицвіт весняний, первоцвіт весняний, материнка звичайна, медунка лікарська, алтея лікарська, підмаренник справжній, парило звичайне, спаржа лікарська, оман високий, родовик лікарський, синюха блакитна, хамеріон вузьколистий тощо. Окрім того, автор відновлює природні запаси названих рослин в Київській, Чернігівській та Черкаській областях, де наявні оптимальні природні умови: драговини, яри, заплави, стариці.

 

Лише бережливе, дбайливе ставлення до природи взагалі, нашихзелених друзів зокрема, розумне, доцільне використання рослин для потреб людини, забезпечать збереження екологічної стійкості рослинного світу.

 

Біологічна дія препаратів, одержаних з лікарських рослин

 

Основними діючими компонентами лікарських рослин є комплекси фармакологічно активних і супутних речовин, які утворюються у процесах первинного і вторинного синтезу. Ці речовини (переважно вторинного синтезу), надходячи в організм людини і визначають фізіологічну, власне лікувальну, дію рослин на окремі органи та системи і на організм у цілому.

 

Наука визначає такі види дії лікувальних засобів, як синтетичних, так і фітотерапевтичних: місцеву, резорбтивну, пряму, непряму, головну (основну); побічну, зворотну, незворотну, вибіркову, рефлекторну.

 

Цiлющi рослини вiд «А» до «Я»

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

19. Багатоніжка звичайна – Polypodium vulgare L.

 

Родина багатоніжкові – Polypodiaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Багаторічна зимуюча папороть, 8 70 см заввишки. Кореневище солодке на смак, 0,5 1 см у діаметрі, з двома рядами прямих, шкірястих, перисто-роздільних, видовжено-ланцетних листків з лінійно-ланцетними, цілокраїми, іноді трохи зубчастими частками і з черешками, коротшими за пластинку. Спори утворюються в липні. Поширена спорадично по всій Україні. Росте на скелях та біля коріння дерев у лісах.

 

Сировина. Для лікарських потреб заготовляють кореневища рослини глибокої осені або рано навесні. Їх ретельно миють, подрібнюють і сушать у теплих приміщеннях при температурі близько 40°С.

 

Хімічний склад. В кореневищах рослини виявлені дубильні речовини (2,5 3,7%), глікозиди поліподин та самамбаїн, сапоніни, ситостерин. Кислоти: кавову, яблучну, цитринову, масляну, гексойну, лаврову, бурштинову, аскорбінову. Крохмаль, каучук, метилсаліцилат.

 

Застосування. Препарати багатоніжки звичайної використовують у народній медицині як відхаркувальні, потогінні та жовчогінні засоби. При обмінних поліартритах, хворобах печінки, селезінки та сечостатевої системи ми поєднуємо кореневища багатоніжки звичайної з бруньками тополі чорної, травою вересу звичайного, коренями алтеї лікарської та листками підбілу звичайного у співвідношенні 0,5:2:4:4:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 400 мл води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 100 мл 3 4 рази на добу за півгодини до їди. Відваром лікують запальні недуги ротової порожнини, бронхіти, пневмонії, грип, ангіни, обмінні полвартрити, недуги сечостатевих органів, ядушні стани.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

20. Багно звичайне – Ledum palustre L.

 

Родина вересові – Ericaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Кущова рослина заввишки від 90 до 125 см. Має товсті здерев’янілі корені. Стебла прямі. Кора старих гілок темно сірого кольору. Молоді гілки устелені короткими іржаво коричневими повстистими волосками з дрібними залозками. Листки завдовжки від 1 до 5 см, чергові, шкірясті, лінійні, з загорнутими донизу краями, на коротких черешках. Квітки зібрані у щиткоподібні китиці, білі або рожеві.

 

Росте у драговинних соснових, іноді мішаних лісах, на торфовищах.

 

Сировина. З лікувальною метою заготовляють пагони з листками. Збирають рослину на початку цвітіння. Висушують у приміщенні, яке добре провітрюється. Зберігають окремо, у щільно укупореній тарі, оскільки рослина отруйна.

 

Хімічний склад. У траві рослини знайдено летку олію, що містить ледол, цимол, палюстрол та інші сполуки. Найбільше летких олій (близько 7,5%) у листках рослини першого року. Крім леткої олії в багні болотяному виявлено глікозид ериколін (арбутин), адромедотоксин, дубильні речовини, катехіни, аскорбінову кислоту та флавоноїдні сполуки.

 

Застосування. Препарати багна болотяного застосовують при гострому і хронічному бронхіті та спастичному ентероколіті, гострому риніті і грипі. Летка олія і сік листків мають бактерицидні властивості. Народна медицина використовує багно при кашлюці, ядусі, подагрі, ревматизмі, екземах і як потогінний засіб. Як інсектицид, багно використовують для боротьби з мухами, міллю, блошицями.

 

Типовою формою використання багна є водні настої. Беруть столову ложку листків та молодих пагонів рослини, заливають склянкою окропу і настоюють 10 хв. Вживають по 100 мл 4 5 разів на добу за 30 хв. до їди. Для лікування затяжного бронхіту зі значним кашлевим рефлексом використовують багно болотяне, корені первоцвіту весняного, корені алтеї лікарської, траву материнки звичайної у співвідношенні 1:2:2:1. Дві ложки суміші беруть на склянку води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 5 год. Вживають по 50 мл 3 4 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

Для лікування ядухи та кашлюку ми успішно використовуємо суміш багна болотяного, кропиви жалкої, шишок хмелю звичайного, трави чебрецю звичайного у співвідношенні 2:1:2:2. Одну столову ложку суміші заливають склянкою окропу, настоюють 15 хв. Вживають по 50 мл за 30 хв. до їди 2 рази на день і перед сном. Внаслідок лікування дихання вирівнюється, зменшується біль у грудях, зникає кашель, минають спазми, нормалізується сон. Дітям до 5 років препарат призначають у кількості 1 чайної ложки; старшим – 1 десертної ложки; 6 10 років – 1 столової ложки 3 4 рази на добу.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

21. Бадан товстолистий – Bergenia crassifolia (L.) Fritsch

 

Родина ломикаменевих – Saxifragaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Невисока багаторічна рослина. Стебло безлисте. Листки шкірясті, блискучі, довгочерешкові, цілісні, округлі, близько 35 см завдовжки, зимуючі. Утворюють прикореневу розетку. Квітки правильні, дзвіночкоподібні, червонястого кольору, утворюють щільне верхівкове суцвіття. Кореневище товсте, сланке, циліндричне, іноді досягає 1 м завдовжки. Починає цвісти у травні і цвіте до середини літа.

 

Сировина. Для медичного використання заготовляють кореневища рослини, які викопують у липні серпні. Кореневища миють у холодній воді, подрібнюють, прив’ялюють на сонці і досушують в теплих приміщеннях. Зберігають у паперовій тарі. Термін придатності висушеної сировини до 4 років.

 

Хімічний склад. Корені та кореневища бадану товстолистого містять дубильні речовини (15 28%), які належать переважно до пірогалової групи, вільні поліфеноли, глікозид бербегін, крохмаль. У листках знайдені також дубильні речовини, глікозид арбутин (близько 20%), вільний гідрохінон (близько 4%).

 

Застосування. Препарати бадану товстолистого мають протизапальні, в’яжучі, кровоспинні та бактерицидні властивості. Зміцнюють стінки капілярів і зумовлюють ущільнення тканин. Констатують певне зниження артеріального тиску і збільшення частоти серцевих скорочень. Виявлена також згубна дія на дизентерійну та черевнотифозну паличку. Препарати бадану товстолистого знайшли застосування у медичній практиці, насамперед, як кровоспинні засоби при маткових, шлункових та кишкових кровотечах, при надмірних менструаціях, для лікування хвороб горла; при стоматитах та гінгівітах, а також для обробки поверхні при опіках, саднах, пролежнях; для лікування трофічних виразок, бешихових уражень, юнацьких вугрів, фурункульозу та гідраденіту.

 

Поширені лікарські форми – рідкий екстракт та відвар. Для приготування рідкого екстракту беруть 3 столові ложки подрібнених кореневищ, заливають склянкою води і кип’ятять на малому вогні до випарювання половини об’єму рідини. Охолоджують і вживають по 30 крапель на ложці води 2 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Для спринцювань беруть столову ложку екстракту, розчиняють в 0,5 л кип’яченої охолодженої води.

 

Відвар. Беруть столову ложку подрібнених кореневищ, заливають склянкою води, кип’ятять 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 1 2 столові ложки за 30 хв. до їди при стоматитах, гінгівітах, запальних процесах горла та для зупинки внутрішніх кровотеч.

 

Ми використовуємо препарати бадану товстолистого для лікування внутрішніх кровотеч. Поєднуємо його кореневища з коренями медунки лікарської, коренями з кореневищами гравілату міського, листками омели білої, листками кропиви дводомної, травою деревію звичайного, квітковими кошиками цмину піскового у співвідношенні 1:2:2:0,5:2:1:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 год. Вживають відвар охолодженим по 50 70 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Цим відваром полощуть ротову порожнину, роблять примочки до гнійних ран, зрошують опіки, прикладають до бешихових та екземних уражень шкіри. Протирають шкіру при юнацьких вуграх та діатезах.

 

Та значно ефективнішу дію мають спиртові настойки бадану, цикорію, гравілату, бруньок чорної тополі. Готуємо ми їх за однаковим співвідношенням сировини і спирту. Беруть 1 частину названої сировини на 5 частин 40° спирту, настоюють 2 тижні, фільтрують. Композицію використовують у таких об’ємних співвідношення настойок: бадану, гравілату, коренів цикорію дикого або культивованого, бруньок тополі чорної – 2:1:1:2. Вживають всередину по 40 крапель 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Композицією протирають садна, зрощують опіки, лікують пролежні, задавнені гнійні рани, фурункули та карбункули, уводять до фістул, прикладають до варикозних та гемороїдальних вузлів, бешихових, екземних уражень, а також при набряках нижніх кінцівок, суглобів; ревматоїдних та обмінних поліартритах, подагрі, слоновості, при жалінні бджіл та ос, особливо коли виникає надто бурхлива місцева та загальна набрякова реакція організму.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

22. Барбарис звичайний – Berberis vulgaris L.

 

Родина барбарисові – Berberidaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Досить поширений гіллястий кущ з колючками, що досягає 1,3 2,5 м заввишки. Пагони сірі, ребристі, дугоподібні, на яких гніздяться трироздільні, іноді п’ятироздільні колючки довжиною близько 2 см. Молоді гілки жовтуваті та жовтувато оранжеві. Листки чергові, тонкі, обернено-яйцеподібні або видовжені. Суцвіття розвиваються на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовтавого кольору зі своєрідним запахом. Плід – яскраво-червона ягода з кількома коричневими насінинами. Росте барбарис на сонячних галявинах, узліссях, кам’янистих урвищах. Добре піддається культурному розведенню як декоративна рослина по всій Україні.

 

Сировина. З лікувальною метою використовують молоді листки,квітки, ягоди, кору та корені рослини. Листки та квітки збирають під час цвітіння рослини (на початку травня), ягоди – восени (у вересні жовтні), коли вони повністю достигають і стають м’якими. Корені викопують рано навесні або пізно восени. Листки, ягоди та корені сушать і зберігають окремо.

 

Хімічний склад. Плоди барбарису містять близько 7% цукрів і стільки ж органічних кислот та близько 170мг/100г аскорбінової кислоти, пектинові, дубильні та барвні речовини. У молодих пагонах та листках барбарису звичайного наявні також яблучна та цитринова кислоти, токофероли, близько 120мг/100 г аскорбінової кислоти, близько 140мг/100г каротину. У листках та коренях барбарису виявлено 11 алкалоїдів, основними з яких є берберин, пальмітин, ятрорицин, колумбамін.

 

Застосування. Препарати барбарису звичайного знайшли застосування в науковій та народній медицині.

 

У науковій медицині застосовують:

а) берберину бісульфат – дрібнокристалічний порошок жовтого кольору. Застосовується як жовчогінний засіб при жовчнокам’яній хворобі, холецеститі, гепатохолецеститі, хронічному гепатиті. Препарат вживають усередину по 0,005 0,01 г 3 рази на добу за 30 хв. до їди;

б) настойка листків барбарису на 40° спирті у співвідношенні 1:5. Скорочує вибірково м’язову тканину матки, звужує судини, пришвидчує зсідання крові, виявляє жовчогінну дію. Настойку застосовують по 15 20 крапель 2 3 рази впродовж доби. При атонічних кровотечах породіль та при субінволюції матки вживають по 30 40 крапель 2 3 рази на добу впродовж кількох тижнів за 30 хв. до їди.

 

Листки, плоди та корені застосовують у народній медицині для лікування хронічного холецеститу та панкреатиту, стимуляції діяльності підшлункової залози, при діабеті, а також ревматизмі, неспецифічних поліартритах, люмбаго.

 

Ми готуємо 40° спиртову настойку квіток та листків барбарису з розрахунку 1:5. Настоюємо впродовж двох тижнів. Настойку успішно застосовуємо для лікування подагри, неспецифічних поліартритів, при алергічних станах, ревматизмі, гарячці. Вживають настойку по 25 30 крапель впродовж доби за 30 хв. до їди. Курс лікування – 35 40 діб. Бажано повторити курс лікування через півроку.

 

Для стимуляції діяльності підшлункової залози, при діабеті та панкреатиті ми застосовуємо названу настойку, а також корінь цикорію дикого, корінь кульбаби лікарської, корінь оману високого, цмин пісковий, приймочки кукурудзи, м’яту перцеву у співвідношенні 1:1:1:2:2:2. Для приготування відвару беруть 3 столові ложки суміші названих рослин на 3 склянки води, кип’ятять на малому вогні 10 хв. і настоюють 2 год. Вживають по 50 мл 3 рази впродовж доби (через добу) за 30 хв. до їди. Настойку барбарису вживають по 25 30 крапель на ложці води 3 рази на добу (через добу). Через 8 10 діб після лікування зменшується, а то й зовсім зникає біль, значно поліпшується самопочуття, нормалізується температура тіла. Курс лікування – 25 30 діб. Таких курсів лікування призначають впродовж року 2 3 при обов’язковому дотриманні відповідної дієти й оптимальному родинному та виробничому мікрокліматі.

 

При гіпотонії матки після пологів, значній матковій кровотечі у клімактеричний період, а також при радіофобії, що зумовлює значні кровотечі як у молодих, так і в літніх жінок, ми застосовуємо з позитивними наслідками корінь барбарису, корені та кореневища родовика лікарського, корінь алтеї, корені кропиви дводомної та плоди шипшини. Спочатку беруть столову ложку подрібненого кореня барбарису на склянку води, кип’ятять 10 хв., настоюють годину. Вживають по 50 70 мл 3 рази на добу (через добу).

 

Корені з кореневищами родовика лікарського, барбарису звичайного, медунки лікарської, плоди шипшини коричної ми застосовуємо у співвідношенні 2:1:2:2. З цією метою беруть 3 столові ложки суміші коренів та плодів згаданих рослин на 3 склянки води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., потім додають по столовій ложці листків кропиви дводомної та коренів алтеї лікарської і настоюють 5 год. Вживають по 70 100 мл 3 рази на добу і четвертий раз перед сном. Вживають вказані ліки через добу. Лікування триває 1 1,5 місяці, залежно від клінічного стану недужого.

 

Узвар.

Плодів барбарису 50 г

Плодів агрусу 50 г

Коренів з кореневищами гравілату річкового 40 г

Плодів глоду колючого 50 г

Коренів з кореневищами синюхи блакитної 20 г

Відвару цукрових буряків 2 л.

 

Драглі.

Настоянки барбарису 850 мл

Настоянки гравілату річкового 100 мл

Настоянки плодів глоду колючого 100 мл

Настоянки синюхи блакитної 20 мл

Цукру 50 г

Желатину 40 г.

 

Ранньовесняний салат.

Листків барбарису 20 г

Стебел медунки лікарської 50 г

Стебел грициків звичайних 20 г

Листків родовика лікарського 15 г.

 

Приготування. Рослини ретельно миють холодною водою, подрібнюють, додають 20 мл олії чи сметани. Споживають при анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритах для стимуляції кровотворення, поліпшення працездатності, відновлення фізичних сил та забезпечення організму макро і мікроелементами. Дози рослин зазначені добові. Курси лікування 1 2 місяців.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

23. Барвінок малий – Vinca minor L.

 

Родина барвінкові – Apocynacea.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Трав’яниста вічнозелена рослина, оспівана народом у численних ліричних піснях. Стебла повзкі, розгалужені. Листки супротивні, еліптичні, шкірясті, голі. Квітки двостатеві, правильні, самотні, на довгих квітконіжках; віночок синій або темно-блакитний. Цвіте у травні.

 

Поширений у багатьох областях України (Полтавській, Київській, Чернігівській, Закарпатській, Тернопільській). Росте барвінок малий у листяних лісах, переважно в грабових, схильний утворювати суцільні зарості на чималій території.

 

Сировина. Заготовляють траву барвінку малого, зібрану під час цвітіння рослини або на початку літа. Сушать. Зберігають окремо від іншої сировини, оскільки барвінок малий отруйний.

 

Хімічний склад. Трава барвінку малого містить понад 20 алкалоїдів (вінкамін, ізовінкамін тощо). У ній знайдені дубильні речовини, урсолову та аскорбінову кислоти, рутин, каротин.

 

Застосування. Препарати барвінку малого знаходять у науковій медицині дедалі ширше застосування. Фармацевтична промисловість Угорщини випускає препарат девінкан, який виявляє гіпотензивну і судинорозширювальну дію, дає невеликий седативний ефект. Девінкан діє головним чином на судини мозку, поліпшуючи їх кровопостачення. Призначають девінкан переважно при церебральній формі гіпертонічної хвороби та при гіпертонічних кризах.

 

Застосовують його усередину та внутрішньом’язково. Усередину призначають по 0,005 0,01 г; спочатку 2 3 рази на добу, а згодом, при необхідності – 3 4 рази. Курс лікування – 4 5 тижнів.

 

Внутрішньом’язкові ін’єкції проводять лише в умовах стаціонару; спочатку по 1 мл 0,5% розчину 1 раз на добу, потім по 1 2 мл 2 рази на добу. В Болгарії випускається препарат вінкапан у таблетках по 0,01 г. Застосовують його при гіпертонічній хворобі, спазмах судин мозку, нейрогенній тахікардії.

 

У народній медицині траву барвінку малого використовують як в’яжучий, легкий проносний та кровоспинний засіб. Нею припиняють маткові та носові кровотечі. Відваром трави барвінку малого полощуть рот при кровоточивості ясен та зубному болю, хворобах горла. Його вживають усередину при бронхітах, запаленні тонкої та товстої кишок.

 

Для лікування гіпертонічної хвороби беруть чайну ложку подрібнених листків, варять в склянці води впродовж 20 хв., настоюють 10 хв. і вживають по столовій ложці 4 5 разів на добу за 30 хв. до їди.

 

Здавна настойку барвінку малого застосовують при нейрогенній імпотенції. Беруть 20 г трави барвінку з квітками (краще свіжої рослини), варять впродовж 30 хв. на малому вогні у 250 мл 40° спирту, настоюють 10 хв. Вживають по 8 крапель на ложці води ранком та надвечір впродовж 4 діб. Потім роблять перерву 2 дні і знову повторюють курс лікування 7 10 діб.

 

Для промивання гнійних ран, зрошення виразок, дерматитів, мікробних уражень шкіри, екзем, що супроводжуються значним свербежем, готують такий розчин: беруть столову ложку барвінку малого на склянку води, кип’ятять на малому вогні 30 хв., фільтрують. Розчин застосовують ледь теплим.

 

Для боротьби з кровотечами (шлунковими, кишковими, матковими) столову ложку барвінку малого та 3 столові ложки коренів з кореневищами родовика лікарського варять в 500 мл води впродовж 15 хв., потім додають 2 столові ложки кореня алтеї і настоюють 4 год. Вживають по 100 мл 4 рази на добу (холодним) за 30 хв. до їди.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

24. Бедринець ломикаменевий – Pimpinella saxifraga L.

 

Родина селерові – Apiaceae (Umbelliferae)

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Багаторічна трав’яниста рослина. Стебло пряме, тонкоребристе, розгалужене, штриховане, 25 60 см заввишки. Прикореневі і нижні стеблові листки довгочерешкові, перисто-розсічені, іноді перисті, серединні стеблові – перисто-роздільні з округло-яйцеподібними сегментами. Верхні – у вигляді піхов, без пластинок. Цвіте рослина у червні серпні. Квітки білі або рожевуваті, дрібні, п’ятипелюсткові, утворюють складні парасольки. Кореневища багатоголівкові, гіллясті.

 

Поширений бедринець ломикаменевий на берегах річок, озер, ставів; на галявинах, узліссях та городах. Росте по всій Україні.

 

Сировина. З лікувальною метою використовують корені з кореневищами рослини, які викопують пізно восени, чи рано навесні. Їх миють, подрібнюють та сушать. Висушена сировина солодкувата і запашна.

 

Хімічний склад. У сировині виявлено летку олію (0,3 0,5%), сапонінові речовини, похідні фурокумарину, ізопімпелін, ізобергаптен та пімпінелін (близько 0,5%), дубильні речовини, смоли, цукри, пектини, камедь, значну кількість солей калію та кальцію.

 

Застосування. Препарати бедринцю знаходять застосування лише у народній медицині. Офіцинальні вони в країнах Західної Європи, зокрема у Швейцарії та Норвегії. Український народ здавна застосовує кореневища з коренями рослини як сечогінний, спазмолітичний та протизапальний засіб, а також при подагрі, ядусі, закрепах, нефролітіазі. А наявність сапонінів, леткої олії та дубильних речовин дає можливість їх застосовувати і при захворюваннях дихальних шляхів.

 

Для лікувальної мети готують відвар коренів з кореневищами бедринцю ломикаменевого. Беруть столову ложку сировини на 2 склянки води, кип’ятять 10 хв., настоюють 2 год. Вживають по 100 мл 3 рази на день за 30 хв. до їди. Готують також настойку на 70° спирті (1:10). Настоюють 10 днів. Вживають по 15 20 крапель 3 4 рази на день за 30 хв. до їди при названих захворюваннях та підвищеній радіації.

 

Для лікування нефролітіазу ми поєднуємо корені з кореневищами бедринцю ломикаменевого з травою вересу звичайного, шишками хмелю, травою споришу звичайного, квітками та листками алтеї лікарської, травою м’яти перцевої у співвідношенні 2:4:1:4:4:2. Беруть 2 столові ложки подрібненої суміші, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 год. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Курси лікування 1 2 мiс. щоквартально впродовж 1,5 2 років. Цим же відваром лікують гострі та хронічні запальні недуги верхніх дихальних шляхів, анацидні, гіпацидні та атрофічні гастрити, нефрити, уретрити, цистити, захворювання передміхурової залози.

 

Для лікування обмінних поліартритів, цукрового діабету, закрепів, остеохондрозу ми поєднуємо корені з кореневищами бедринцю ломикаменевого з коренями цикорію, кореневищами пирію повзучого, плодами шипшини коричної, травою меліси лікарської, квітками та листками барбарису звичайного у співвідношенні 2:4:4:3:2:2. Беруть 2 столові ложки подрібненої суміші, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 4 год. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. При закрепах дози збільшують до 100 150 мл 3 4 рази на добу до нормалізації перистальтики кишечника і щоденних випорожнень. Відваром лікують також запальні недуги печінки та підшлункової залози, холелітіаз.

 

Ранньовесняний салат.

Листків бедринцю ломикаменевого 15 г

Литків барбарису звичайного 20 г

Листків кульбаби лікарської 15 г

Молодих стебелець споришу звичайного 20 г.

 

Примітка. Приготування і вживання як і в п.22. Споживають салат при запальних недугах печінки, підшлункової залози, обмінних поліартритах, цукровому діабеті, захворюваннях передміхурової залози. Курси лікування 2 3 місяці.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

25. Береза бородавчаста – Betula verrucosa Ehrh.

 

Родина березові – Betulaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Дерево популярне в народі як джерело цілющого соку, що його воно щедро віддає навесні. Досягає висоти 20 25 м. Рослина гілляста. Кора біла, внизу темно сіра, з тріщинами. Листки гладенькі, черешкові, двічі-гострозубчасті. Цвіте у квітні травні. Значно поширена в лісовій та лісостеповій смугах України. Утворює великі масиви в листяних і мішаних лісах. Полюбляє вологі луки, низовинні місця, береги річок, стариць, струмків.

 

Сировина. Сировиною для медичного застосування є бруньки, березовий сік, молоді листки. Бруньки заготовляють у березні – на початку квітня, коли вони починають ледь бубнявіти; листки – у травні, коли вони ще молоді і ніжні. Бруньки сушать у приміщеннях при температурі, не нижчій 40°С.

 

Хімічний склад. У березових бруньках виявлено запашну летку олію (5 8%), яка містить бетулін, бетуленол, бетуленову кислоту; знайдено флавоноїдні сполуки та сапоніни. Листки берези бородавчастої містять летку олію (близько 0,05%), смолисті речовини, аскорбінову кислоту (2,8%), сапоніни (близько 3,2%). Виявлено флавоноїдні сполуки з групи флавонів та флавонолів, три терпенові спирти. І бруньки, і листки мають фітоцидні властивості.

 

Застосування. У науковій медицині застосовують настій та відвар березових бруньок як сечогінний і жовчогінний засоби. Використовують також як примочки при фурункулах, саднах, пораненнях. Відвар березових бруньок, прийнятий усередину, діє подразнююче, про що завжди треба пам’ятати та уникати їх призначення при хворобах нирок.

 

Використовують настойки і відвари листків берези як сечогінний, жовчогінний, седативний і протизапальний засоби. Препарати листків застосовують при нирковій коліці, жовтяниці, як стимулюючі і вітамінні компоненти.

 

Березовий сік ефективний при застудах, алергічних хворобах, захворюваннях нирок, печінки, розладах кровообігу. Березовий дьоготь входить до складу офіцинальних мазей Вишневського та Вількінсона. Препарати очищеного березового вугілля знайшли застосування як надійний адсорбент при отруєннях різної природи та при метеоризмі. Беруть столову ложку подрібнених сухих листків, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 100 мл 3 рази впродовж доби за 30 хв. до їди.

 

З метою лікування затяжних хвороб дихальних шляхів та лікування гнійних ран ми застосовуємо 20% настойку бруньок берези на 40° спирті. Бруньки берези бородавчастої беремо лише свіжі, заливаємо спиртом, настоюємо 2 тижні. Щоденно вміст посудини струшують кілька разів. Температура настоювання – кімнатна. Температура, нижча за 8 10°С, подовжує час настоювання вдвічі. Настояний розчин фільтрують через ватномарлеві фільтри. Спиртову настойку використовують для інгаляцій при захворюваннях дихальних шляхів окремо або з настойкою бруньок тополі чорної у співвідношенні 1:1.

 

Нами використовуються листки берези у поєднанні з травою медунки лікарської, материнки звичайної, листків подорожника великого, травою споришу звичайного, травою вересу звичайного, квітками глоду колючого, квітками бузини чорної, квітками та листками алтеї лікарської, шишками хмелю для лікування гострих і хронічних захворювань дихальних шляхів, зокрема пневмоній, бронхітів, аденовірусних інфекцій, ангін, захворювань ротової порожнини. Готують сировину у співвідношенні 1:2:2:1:1:2:1:0,5:2:0,5. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 рази на день за півгодини до їди.

 

При лікуванні препаратами берези бородавчастої годиться зважити на те, що протипоказано вживати настої і відвари бруньок рослини при функціональній недостатності нирок та вагітності.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

26. Березка польова – Convolvulus arvensis L.

 

Родина березкові – Convolvulaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Багаторічна витка трав’яниста рослина. Стебло довге, тонке, ребристе, голе, 30 100 см завдовжки. Листки чергові, довгочерешкові, яйцеподібно-еліптичні або видовжені. Біля основи стрілоподібні, цілокраї. Квітки правильні, самотні або по 2 3 в пазухах листків. Віночок лійкоподібний дзвоникоподібний, рожевий або білий. Цвіте у травні серпні.

 

Поширена по всій Україні як бур’ян. Росте на полях, городах, узліссях.

 

Сировина. Заготовляють рослину під час цвітіння. Сушать у приміщеннях, які оптимально провітрюються. Зберігають у паперових мішках.

 

Хімічний склад. В рослині виявлено аскорбінову кислоту, глікозид конвольвулін, токоферол, каротин, флавоноїди, сапоніни, смолисті глікозиди (0,3 5%), протеолітичні ферменти та гіркі речовини.

 

Застосування. Препарати рослини виявляють кровоспинні, анестезуючі, протизапальні та проносні властивості. Їх, зокрема, застосовують при лікуванні гіпертонії, особливо у похилому віці.

 

Ми застосовуємо траву березки польової з цією метою і поєднуємо її з квітками та листками глоду колючого, травою грициків звичайних, талабану польового, листками та квітками барбарису звичайного у співвідношенні 2:4:4:4:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 400 мл окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50 100 мл 3 4 рази на добу за півгодини до їди.

 

Для лікування запальних недуг верхніх дихальних шляхів, а також маткових, шлункових та гемороїдальних кровотеч, сухот, при тромбоцитопеніях ми поєднуємо препарати рослини з бруньками тополі чорної, коренями з кореневищами родовика лікарського, коренями валеріани лікарської, листками подорожника великого, травою грициків звичайних у співвідношенні 2:4:4:4:2:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 400 мл води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 100 мл 3 4 рази на добу за півгодини до їди.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

27. Блошниця звичайна – Pulicaria vulgaris Gaertn.

 

Родина айстрові – Asteraceae

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Однорічна трав’яниста сіруватошерстистоповстиста рослина. Стебло прямостояче або висхідне, розгалужене, 15 45 см заввишки. Листки цілісні. Нижні – довгасті, звужені в короткий черешок. Середні і верхні – сидячі, видовжено-яйцеподібні, при основі округлі. Квітки жовті, в багатоквіткових, самотніх кошиках. Крайові – короткоязичкові, маточкові, плідні. Серединні – трубчасті, двостатеві або тичинкові. Цвіте у червні вересні. Росте на вологих луках, берегах річок, у балках.

 

Сировина. Збирають рослину під час цвітіння. Сушать і зберігають як звичайно.

 

Хімічний склад. Рослина містить лактони, невелику кількість сапонінів, поліацетиленові сполуки.

 

Застосування. У народній медицині препарати застосовують при проносах, зокрема дизентерії, закрепах, альбумінурії. Ми використовуємо препарати блошниці звичайної для лікування дизентерії, поєднуючи її з коренями та кореневищами родовика лікарського, кореневищами перстачу прямостоячого, коренями ехінацеї пурпурової, травою меліси лікарської у співвідношенні 2:4:4:4:2. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 400 мл води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 100 мл 3 4 рази на добу через дві години після їди. Курси лікування 1 1,5 місяців.

 

Для лікування закрепів, особливо у похилому віці, поліпшення перистальтики кишечника ми готуємо відвар рослини, поєднуючи її з коренями цикорію, кореневищами пирію повзучого, плодами бузини чорної, коренями з кореневищами оману високого, травою материнки звичайної у співвідношенні 2:6:4:4:2:2. Готують і вживають як і попередній відвар.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

28. Боби – Vicia faba L.

 

Родина бобові – Fabaceae (Leguminosae)

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Популярна у численних національних стравах рослина: борщ з бобами, різноманітні юшки, гарніри зеленого та стиглого насіння до м’ясних страв. Стебло прямостояче, малорозгалужене, голе, чотиригранне, 50 160 см заввишки. Листки парно-перисті, еліптичні. Квітки зигоморфні, двостатеві, по 2 4 в коротеньких китицях. Віночок білий з чорними оксамитними плямами на крильцях. Цвіте у червні липні.

 

Сировина. Використовують зелене і стигле насіння.

 

Хімічний склад. Насіння містить близько 35% білку, незамінні амінокислоти: аргінін, гістидин, метіонін, лізин тощо. Вуглеводи, органічні кислоти, ліпіди.

 

Застосування. Ми застосовуємо насіння бобів для лікування сальмонельозів, дизентерії, проносів різноманітної етіології, поєднуючи рослину з коренями та кореневищами родовика лікарського, кореневищами перстачу прямостоячого, травою вербозілля звичайного, травою м’яти перцевої, травою буквиці лікарської у співвідношенні 2:4:4:6:2:4. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають 400 мл води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 год. Вживають по 50 100 мл 3 4 рази на добу через дві години після їди.

 

Відваром лікують також маткові, шлункові, кишкові кровотечі, гемофілію, тромбоцитопенію; кровотечі, викликані екстракцією зубів, видаленням мигдаликів тощо.

 

З косметичною метою використовуємо зелене та стигле насіння, поєднуючи його з бруньками тополі чорної, коренями цикорію дикого, коренями з кореневищами оману високого, квітками ромашки лікарської у співвідношенні 2:4:4:2:4. Готують і вживають як і попередній відвар. При юнацьких вуграх, бешихових, герметичних та генітальних ураженнях роблять гарячі примочки до відповідних місць 1 2 рази на добу впродовж 1,5 2 тижнів. Протипоказано застосовувати препарати з бобів при подагрі, гострих нефритах, загостренні запальних недуг шлунка та кишечника, при серцевосудинній недостатності.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

29. Бобівник трилистий – Menyanthes trifoliata L.

 

Родина бобівникові – Menyanthaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Багаторічна трав’яниста рослина з довгим почленованим кореневищем, яке у верхній висхідній частині несе три листки. Листки чергові, складні, трійчасті. Квітки правильні, блідо-рожеві або білі. Цвіте у травні червні. Бобівник трилистий поширений на драглистих луках, у заплавах річок та озер, торфовищах.

 

Сировина. Заготовляють листки, які збирають перед цвітінням рослини. Сушать швидко.

 

Хімічний склад. Листки бобівника містять флавоноїдні глікозиди: рутин, гіперозид, трифолін. У них виявлено дубильні речовини (близько 3%). Окрім того, листки бобівника містять гіркі глікозиди, логанін, сверозид та фоліаментин, незначну кількість алкалоїдів, йод, холін.

 

Застосування. Листки бобівника трилистого у науковій медицині застосовують як засіб для збудження апетиту та сприяння секреторній діяльності шлунка і взагалі для поліпшення травлення. Їх використовують як жовчогінний засіб при захворюваннях печінки і жовчних шляхів та як заспокійливий засіб при нервовому перенапруженні. При анацидному та гіпацидному гастриті бобівник трилистий ефективно діє у поєднанні з золототисячником звичайним, кропивою дводомною, м’ятою, коренями алтеї лікарської. Застосовують вказані рослини у співвідношенні 1:1:2:2:1. На 3 склянки окропу беруть 4 столові ложки суміші листків і настоюють впродовж ночі. Вживають по 100 мл 4 рази на добу за 30 хв. до їди. Лікування тривале (2 3 роки), особливо в похилому віці. При цьому годиться обов’язково вживати варену яловичу печінку (по 100 150 г 2 3 рази на тиждень), яка сприяє кровотворенню. Через кожні 1,5 2 місяці належить робити перерву у лікуванні на 5 7 діб.

 

Оскільки сама печінка містить значну кількість холестерину, особам, схильним до атеросклерозу та зі склерозом судин мозку, необхідно вживати її з печеними яблуками (по 200 300 г на добу), що сприяє зменшенню кількості холестерину в крові.

 

Для усунення порушень функції нервової системи вживають настій листків бобівника трилистого, меліси лікарської, квіток глоду колючого, трави собачої кропиви серцевої у співвідношенні 1:2:1:2. Беруть 4 столові ложки суміші на 3 склянки окропу і настоюють 30 хв. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди і четвертий раз – перед сном. Такий настій призначається при виснаженні нервової системи, перед складними операціями, при стресових ситуаціях.

 

При хворобах печінки вживають настій суміші: столову ложку листків бобівника трилистого, столову ложку квіток цмину піскового та столову ложку листків м’яти заливають двома склянками окропу. Настоюють годину. Вживають 3 рази на добу по 100 мл через годину після їди.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

30. Борщівник сибірський – Heracleum sibiricum L.

 

Родина селерові – Apiaceae (Umbelliferae).

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Дворічна трав’яниста жорстковолосиста рослина. Стебло прямостояче, порожнисте, ребристе. Угорі – голе, розгалужене. Листки тричі-розсічені, перисто-розсічені або роздільні, з 3 7 великими широко-яйцеподібними сегментами. Нижні – довгочерешкові, верхні – майже сидячі, зі здутими піхвами. Квітки зеленаво-жовті, в складних парасольках. Корінь розгалужений, товстий. Стебло 50 150 см заввишки.

 

Поширений як бур’ян по всій Україні. Росте борщівник сибірський у мішаних і листяних лісах, на луках, по берегах річок.

 

Сировина. Для медичного використання заготовляють листки (під час цвітіння рослини). Корені викопують рано навесні або пізно восени. Їх ретельно миють холодною водою, подрібнюють і сушать у теплих приміщеннях, які добре провітрюються. Висушені листки та корені зберігають у щільній паперовій тарі.

 

Хімічний склад. У сировині знайдено летку олію, фурокумарини, кумарини, глютамін, аргінін, галатон, арабан. Виявлено залізо 12,6 мг на 100 г свіжих листків, 0,58 мг нікелю, 1,2 мг міді, 2,6 мг марганцю, 1,9 мг титану, 2,8 мг бору.

 

Застосування. Препарати борщівника сибірського застосовуються в українській народній медицині і як ліки, і як городина для приготування борщів, юшок, начинки для вареників, пирогів і пиріжків тощо.

 

Ми використовуємо сушені листки борщівника сибірського для лікування анацидних, гіпацидних та атрофічних гастритів, поєднуючи їх з листками подорожника великого, листками кульбаби лікарської, листками та квітками алтеї лікарської, травою материнки звичайної та деревію, шишками хмелю звичайного у співвідношенні 1:2:3:3:2:1:2. Беруть 2 столові ложки подрібненої суміші, заливають склянкою окропу, настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 3 4 рази на добу за півгодини до їди. Курси лікування 2 3 роки. Щоквартально роблять перерви на 10 15 діб.

 

Для лікування грибкових недуг піхви ми поєднуємо корені борщівника сибірського з бруньками тополі чорної, коренями з кореневищави родовика лікарського, коренями алтеї лікарської у співвідношенні 1:4:4:2. Беруть 2 столові ложки подрібненої суміші, заливають склянкою води, кип’ятять 10 хв., настоюють 4 години. Вживають усередину по 50 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

Для спринцювань піхви відвар фільтрують і проводять спринцювання 1 2 рази на добу впродовж 2 3 тижнів. Гарячим відваром роблять примочки до бешихових уражень шкіри, при юнацьких вуграх, фурункулах, карбункулах; холодним відваром – при опіках, укусах та жаліннях бджіл, ос тощо.

 

Для лікування епілепсії ми поєднуємо корені борщівника сибірського з коренями та корневищами синюхи блакитної, травою материнки звичайної, шишками хмелю звичайного, травою вересу звичайного у співвідношенні 1:2:4:2:4. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 5 хв., настоюють 4 години. Вживають по 50 мл 2 3 рази на добу за півгодини до їди. Курси лікування 2 3 роки. Щоквартально роблять перерви на 7 10 15 діб.

 

Ранньовесняний салат.

Стебла та черешки листків борщівника 100 г

Листки огірочника лікарського 100 г

Капусти 100 г

Цибулі 10 г

Олії 10 г

Сіль (для смаку)

Вода 100 г.

 

Суміш відварюють на малому вогні 3 5 хв. і вживають як полівітамінний та багатий мікроелементами гарнір до других страв.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

31. Брусниця звичайна – Phodococcum vitis idaea (L) Avror.

 

Родина брусничих – Vacciniaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Невеликий кущик (15 30 см заввишки). Кореневище довге, сланке. Стебло прямостояче, з короткими гілочками. Листки чергові, шкірясті, обернено яйцеподібні або еліптичні; зверху темно-зелені, блискучі, зісподу з темними залозками. Листки тримаються на рослині впродовж 2 3 років. Квітки з двома приквітками. Квітконіжки червонуваті, опушені. Чашечка чотиризубчаста з червонуватими або зеленуватими зубцями. Віночок дзвоникуватий, білорожевий або рожевий. Плід – округла ягода. Стиглі ягоди – яскраво- червоні. Насіння – червонуватобуре. Цвіте брусниця у травні червні. Ягоди достигають у липні серпні. Рослина світлолюбна. Росте на галявинах хвойних і мішаних лісів. Поширена найбільше в Карпатах та Поліссі.

 

Сировина. Для лікувальної мети використовують листки та ягоди брусниці звичайної. Листки збирають під час цвітіння. Ягоди – в липні серпні.

 

Хімічний склад. Ягоди брусниці містять близько 4% глюкози, близько 5% фруктози, близько 4% сахарози, понад 2,5% органічних кислот, близько 0,44% розчинних пектинів. Знайдений також феноловий глікозид арбутин (понад 9%), дубильні речовини (понад 3%), флавоноїди, органічні кислоти. В листках – близько 9% глікозиду арбутину, 3% метиларбутину, близько 6% фенольного глікозиду мелампросину, а також виннокам’яна, урсулова, хінна, елагова, галова кислоти, близько 10% дубильних речовин. Окрім того, в листках брусниці виявлені такі мікроелементи: мідь, цинк, марганець. В насінні – 52% лінолевої і близько 26% ліноленової кислот.

 

Застосування. Листки брусниці застосовуються в науковій медицині як сечогінний та дезинфікуючий засіб при нефролітіазі, запальних процесах у сечовому міхурі та нирках, захворюваннях печінки. У народній медицині листки, стебла та плоди – при ревматизмі, застудних захворюваннях, маткових кровотечах, гіпертонії та енурезі. Беруть столову ложку подрібнених листків, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 15 хв. і вживають відвар охолодженим по 50 60 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

Краще поєднувати листки брусниці з рослинами, які мають синергічну дію. Готують суміш листків брусниці, трави споришу, трави розхідника, трави м’яти перцевої та квіткових кошиків цмину піскового у співвідношенні 3:2:2:1:2. Для лікування беруть 2 столові ложки суміші на 2 склянки води, кип’ятять на малому вогні 15 хв., настоюють 10хв. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за півгодини до їди і 4 й раз перед сном. Ми одержуємо оптимальний ефект при лікуванні згаданою сумішшю пієліту, пієлонефриту, нефролітіазу, жовчнокам’яної недуги. Найбільший ефект при лікуванні препаратами брусниці виявлено при лужній реакції сечі.

 

Для лікування цукрового діабету ми використовуємо листки брусниці разом з коренями кульбаби лікарської, плодами шипшини, стовпчиками з приймочками кукурудзи звичайної, кореневищами пирію повзучого. Готують суміш у співвідношенні 2:3:2:1:2. Беруть 3 столові ложки суміші на 2 склянки води, кип’ятять 10 хв., настоюють 30 хв. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

При нічному нетриманні сечі добрі наслідки дає така суміш рослин: беруть листки брусниці і траву парила звичайного у співвідношенні 2:3. Одну столову ложку суміші заливаємо 2 склянками води, кип’ятимо 5 хв., потім додаємо столову ложку суміші материнки звичайної, деревію звичайного та споришу звичайного у співвідношенні 2:1:1 і настоюємо 30 хв. Діти до 3 років вживають відвар настій по чайній ложці 3 рази на добу за півгодини до їди. Діти 4 6 років – по столовій ложці. Діти 7 12 років вживають по 50 70 мл 3 рази на добу за півгодини до їди.

 

Сік ягід брусниці звичайної має незначні седативні властивості і знижує кров’яний тиск та посилює перистальтику кишечника. Використовують його при лікуванні атеросклерозу, гастритів зізниженою кислотністю шлункового соку. Завдяки наявності бензойної кислоти у плодах брусниці, вони можуть тривалий час зберігатися у свіжому вигляді.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

32. Бузина трав’яниста – Sambulus ebulus L.

 

Родина жимолостеві – Caprifoliaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Багаторічна трав’яниста рослина 50 150 см заввишки. Листки непарнопірчасті, з 5 9 загостреними листочками. Квітки зібрані в суцвіття, дрібні. Пелюстки квіток зовні блідорожеві, всередині білі. Плоди – чорні кістянки. Цвіте рослина в червні липні, іноді впродовж усього літа, ягоди достигають восени. Поширена бузина трав’яниста на пагорбах, узліссях, схилах, де утворює значні зарості. На зиму стебла відмирають. Рослина має своєрідний неприємний запах. Росте по всій території України.

 

Сировина. З лікувальною метою застосовують корені бузини трав’янистої. Їх викопують рано навесні або пізно восени. Миють в холодній воді, подрібнюють, прив’ялюють кілька днів на сонці, після чого досушують в теплих приміщеннях.

 

Хімічний склад. Хімічний склад бузини трав’янистої зовсім не вивчений наукою, але гадають, що він близький до бузини чорної.

 

Застосування. Корені бузини трав’янистої знайшли застосування у народній медицині при запальних захворюваннях нирок, хворобах сечового міхура, ревматизмі, ішіасі, цукровому діабеті. Беруть чайну ложку подрібнених коренів рослини, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв. і настоюють годину. Вживають по 50 мл 4 5 разів на добу за 30 хв. до їди. Ефективний настій кореня бузини трав’янистої при лікуванні запальних хвороб сечостатевої сфери в поєднанні з коренем кульбаби лікарської, травою споришу звичайного, стовпчиками з приймочками кукурудзи, квітками цмину піскового. Використовують суміш цих рослин у співвідношенні 1:2:2:1:2. Беруть 3 столові ложки на 2 склянки води, кип’ятять на малому вогні 10 хв. і настоюють годину. Вживають 3 4 рази впродовж доби до їди. Відвар рекомендується пити при розладах кровообігу (серцевих та ниркових набряках), неспецифічному поліартриті, подагрі.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

33. Бузина чорна – Sambulus nigra L.

 

Родина жимолостеві – Caprifoliaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Гіллястий кущ або невелике деревце до 5 і більше метрів заввишки із світло-бурою тріщинуватою корою. Пагони містять білу м’яку серцевину. Листки супротивні, до 35 см завдовжки, непарнопірчасті, з яйцеподібними гостропильчастими листочками, які при розтиранні мають неприємний запах. Цвіте у травні червні, плоди достигають у кінці серпня – на початку вересня. Квітки дрібні, жовтувато білі, зібрані у щиткоподібні волоті з п’ятьма головними гілочками. Плід – тринасінна кістянка чорнофіолетового кольору. Поширена по всій Україні. Рослина світлолюбна. Росте бузина чорна на узліссях, засмічених місцях, урвищах, понад шляхами.

 

Сировина. З лікувальною метою заготовляють квітки, кору та плоди. Плоди використовують для харчових цілей: з них готують узвари, органічні барвники, варення тощо. Сік плодів бузини чорної має проносні та антиспазматичні властивості. Він містить органічні кислоти, мікроелементи, зокрема йод, аскорбінову кислоту та ретинол. Збирають плоди під час повної стиглості, квітки – у період цвітіння рослини. Спочатку квітки відділяють від щитків, розстилають тонким шаром на папері, і сушать у теплому приміщенні, що добре провітрюється. Сушіння квіток з щитками затримує процес сушки і знижує якість сировини: квітки чорніють, вражаються цвіллю і втрачають цілющі властивості.

 

Хімічний склад. У квітках бузини чорної знайдено дубильні речовини, холін, органічні кислоти, мінеральні солі (близько 9%), глікозид самбунігрин, флавоновий глікозид рутин, летку олію.

 

Застосування. Препарати з квіток виявляють потогінну та протизапальну дію. Вони здатні також знижувати високу температуру тіла при запальних процесах в організмі людини.

 

Іноді настій квіток бузини чорної може викликати алергічну реакцію. Тому застосовувати його належить обережно, лише після попередньої перевірки. Особам, схильним до алергічних реакцій, вживання препаратів квіток бузини чорної протипоказане.

 

Квітки, плоди та кора бузини чорної знайшли застосування як у науковій, так і в народній медицині. Їх використовують для лікування запальних хвороб дихальних шляхів, зокрема катарів, грипу, пневмонії, ангіни, ларинготрахеїту, хвороб нирок, особливо хро нічної не до с тат ності. Квітки бу зи ни по си лю ють діурез (збільшують виділення сечі). Плоди також мають сечогінну та проносну властивості. Для лікування хвороб дихальних шляхів готують настій столової ложки квіток бузини чорної на склянці окропу, настоюють півгодини. Вживають по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Особливо ефективні квітки бузини чорної у поєднанні з чебрецем звичайним, материнкою звичайною, підбілом звичайним, медункою лікарською, квітками липи. Готують суміш цих рослин у співвідношенні 1:2:2:1:2:2. Потім беруть 3 столові ложки суміші, заливають 2 склянками окропу, настоюють годину. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Така суміш рослин ефективна при аденовірусних захворюваннях, ларинготрахеїті, стоматитах, глоситах, грипі, кашлюці, бронхітах.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

34. Бузок звичайний – Syringa vulgaris L.

 

Родина маслинові – Oleaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Декоративний листопадний кущ, дуже популярний в Україні завдяки привабливим та запашним квіткам. Листки цілокраї, супротивні, яйцеподібні, при основі серцеподібні. Квітки двостатеві з білими, фіолетовими та рожевими відтінками, зібрані в запашну волоть. Плід – коробочка. Цвіте бузок звичайний у травні. Батьківщиною бузку є Балканський півострів. В Україні поширений як декоративна рослина. Зустрічається у здичавілих заростях в Карпатах та Криму, а також на місцях старих залишених осель, хуторів, садиб.

 

Сировина. Для лікувальної мети заготовляють квітки та листки рослини, які збирають під час цвітіння. Сушать на горищах та сушарках з оптимальним провітрюванням. Зберігають у паперових мішках.

 

Хімічний склад. Хімічний склад квіток та листків бузку звичайного вивчені недостатньо. Відомо, що у квітках є летка олія, сирінгопікрин, фенол, глікозид сирингін, фарнезол. У листках значна кількість аскорбінової кислоти (близько 200 мг%), глікозид сирингін, гіркоти.

 

Застосування. Препарати бузку звичайного знаходять застосування у народній медицині як потогінний та протизапальний засоби, а також при епілепсії, малярії та цукровому діабеті. Беруть столову ложку квіток або листків, заливають склянкою окропу, настоюють 8 год. Вживають по столовій ложці 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

Для лікування епілепсії ми застосовуємо квітки бузку звичайного у поєднанні з травою материнки звичайної, квітками глоду колючого, травою собачої кропиви серцевої, коренями з кореневищами синюхи блакитної, листками омели білої у співвідношенні 0,5:4:4:2:2:0,5. Беруть 2 столові ложки суміші, заливають склянкою води, кип’ятять 5 хв., настоюють 8 год. Вживають по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди. Курс лікування 2,5 3 роки. Щокожні 1,5 2 місяці – перерва на 7 10 днів. Щоквартально впродовж місяця вилучають із суміші квітки бузку та омели білої (рослини отруйні).

 

Для лікування захворювань дихальних шляхів ми використовуємо квітки бузку звичайного у поєднанні з квітками липи серцелистої, материнки звичайної, листків подорожника великого, трави м’яти перцевої у співвідношенні 1:2:2:2:1. Беруть столову ложку суміші, заливають склянкою окропу, настоюють 8 год. Вживають по 50 мл тричі на добу за 30 хв. до їди.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

35. Буквиця лікарська – Betonica officinalis L.

 

Родина губоцвіті – Laminaceae (Labiatae).

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Багаторічна трав’яниста рослина, що досягає 30 60 см заввишки. Кореневище коротке, воно щорічно дає пучок листків з довгими черешками. Стебла висхідні, прямі, чотиригранні, не розгалужені. Листки великі яйцеподібно-видовжені, тупі, при основі серцеподібні, на краях зарубчасті. Квітки зібрані в густі пазушні багатоквіткові кільця, утворюють щільне колосоподібне суцвіття. Квіткові кільця виходять із пазух верхівкових листків. Віночки квіток світло-пурпурові або пурпурові. Росте буквиця в мішаних лісах, на галявинах, світлих вирубках. Тіньовитривала рослина. Цвіте від червня до середини вересня. Поширена майже по всій Україні.

 

Сировина. З лікувальною метою заготовляють надземну частину рослини, яку зрізують під час цвітіння. Подрібнюють і сушать у теплих приміщеннях.

 

Хімічний склад. У препаратах буквиці лікарської знайдено летку олію, аскорбінову кислоту (49,5 мг/100 г), стахідрин (0,49%), бетоніцин, флавоноїди (1,54%). Окрім того, виявлено смолисті речовини (3,11%), органічні кислоти (близько 2%), солі кальцію, цукристі речовини. У листках і квітках містяться таніди (у листках – 12,46%, а у квітках – близько 7,07%).

 

Застосування. Буквиця лікарська застосовується в народній медицині як сечогінний, жовчогінний, гіпотензивний, протизапальний, седативний, обволікальний засіб. Її використовують при захворюваннях дихальних шляхів (бронхіті, пневмонії, бронхоектатичній недузі), ядусі, хворобах печінки (зокрема при гепатиті).

 

Настоєм рослини користуються для полоскання горла. Лікують буквицею нефрит, пієлонефрит, хронічний гломерулонефрит, запальні процеси сечових шляхів. Знаходить застосування вона і при гастриті з підвищеною секрецією шлункового соку, епілепсії, подагрі, з метою зниження артеріального тиску. Діє заспокійливо при порушенні функції центральної нервової системи. Одну столову ложку подрібненої рослини заливають склянкою окропу, настоюють впродовж 2 год. Вживають склянку настою впродовж доби за 4 рази. Траву буквиці лікарської використовують у суміші з шишками хмелю, бруньками тополі чорної, травою вересу звичайного і м’яти для лікування хвороб нирок та сечових шляхів. Готують суміш у співвідношенні 2:1:2:2:2. Беруть столову ложку, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., додають столову ложку подрібнених коренів алтеї і настоюють 6 год. Цим настоєм роблять примочки до свіжих і застарілих ран, місць мікробного ураження бешихою, варикозних виразок, фурункулів та карбункулів. Вживають усередину по 50 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

36. Буркун лікарський – Melilotus officinalis (L.) Pall.

 

Родина бобові – Fabaceae (Leguminosae).

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Дворічна рослина. Стебла прямі, гіллясті. Листки трійчасто-пірчасті, на черешку. Цвіте буркун лікарський з червня до глибокої осені. Квітки невеликі, жовті, утворюють довгасті багатоквіткові колосоподібні грона. Запах квіток приємний, значний. Плоди – боби. Росте на посушливих луках, серед культурних посівів, у вибалках.

 

Сировина. Для медичного використання заготовляють листки, квітки і молоді стебельця рослини. Сушать.

 

Хімічний склад. У траві буркуну лікарського знайдено флавоноїди, аскорбінову кислоту, летку олію (0,01%), лактони (1%), які мають приємний запах, а також дикумарин, що уповільнює зсідання крові і зменшує її в’язкість.

 

Застосування. Науковою медициною буркун лікарський не використовується, окрім зеленого витяжного пластиру. У народній медицині це дуже популярна рослина. Її застосовують при захворюваннях верхніх дихальних шляхів, серцевих набряках, тромбофлебіті, інфаркті міокарда, сухотах. Готують суміш буркуну лікарського з квітками та листками алтеї лікарської, підбілу звичайного, материнки звичайної у співвідношенні 1:1:2:2. Беруть столову ложку суміші, заливають склянкою окропу, настоюють 10 хв. Вживають по 50 мл 4 5 разів на добу за 30 хв. до їди. Завдяки наявності дикумарину рослина діє фібринолітично, зменшує в’язкість крові та уповільнює її зсідання. Застосування рослини з лікувальною метою потребує лабораторного контролю бо надмірне вживання його препаратів може зумовити появу крові в сечі (гематурію), численних крововиливів під шкірою, погіршення стану здоров’я і самопочуття. У таких випадках вживання буркуну лікарського необхідно негайно припинити.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

37. Буяхи, лохина – Vaccinium uliginosum L.

 

Родина брусничні – Vacciniaceae.

 

—————————————————————————————————————————————————————————————————————————

 

Розгалужений чагарник. Стебла прямостоячі, циліндричні. Кора бурувата або темно сіра. Листки чергові, цілокраї, на коротких черешках. Квітки розміщені на верхніх торішніх пагонах. Чашечки зелені, віночок білувато-рожевий. Плід – синя з сизим серпанком ягода. М’якиш всередині зеленуватий. Насіння численне, має форму півмісяця. Поширені буяхи у заболочених хвойних і мішаних лісах, на торф’яних болотах. Цвітуть у травні, плоди достигають у липні. Рослина світлолюбна.

 

Сировина. Для лікувальних потреб заготовляють плоди і листки рослини. Листки – після цвітіння, ягоди – в липні. Їх сушать або використовують для узварів, варення, перетирають з цукром як малину, смородину та суниці. Сік пастеризують для тривалого зберігання.

 

Хімічний склад. У плодах буяхів знайдена глюкоза (понад 3%), фруктоза (понад 4%), пектинові речовини (0,3 0,5%), органічні кислоти, клітковина, аскорбінова кислота (25 53 мг/100 г), антоціани, катехіни (144 174 мг/100 г), каротин (0,25мг/100 г), тиамін (0,02 мг/100 г), а також солі калію, натрію, кальцію, магнію, фосфору, заліза, азотисті речовини. Листки і гілки містять дубильні речовини, глікозид арбутин, флавоноїди.

 

Застосування. Плоди, листки, а також гілки з листками здавна використовуються у народній медицині при проносах, ентеритах, гастритах, пієлітах, хворобах серця.

 

Сухі плоди буяхів ми успішно застосовуємо при проносах, ентеритах, гастритах. Беремо по столовій ложці буяхів та родовика лікарського на склянку води, кип’ятимо на малому вогні 10 хв., настоюємо годину. Склянку відвару хворі вживають в три прийоми через 2 години після їди.

 

При гіпацидних та анацидних гастритах добрі наслідки дає використання буяхів разом з коренями цикорію дикого, плодами шипшини, травою золототисячника звичайного, шишками хмелю звичайного у співвідношенні 2:3:2:1:0,5. Беруть столову ложку суміші, заливають склянкою води, кип’ятять на малому вогні 10 хв., настоюють 30 хв. Відвар вживають теплим по 100 мл 3 рази на добу за 30 хв. до їди.

 

Для лікування діабету ми використовуємо листки буяхів, корені кульбаби лікарської, кореневища з коренями оману високого, плоди шипшини, корені кропиви дводомної, плоди глоду колючого, кореневища з коренями синюхи блакитної у співвідношенні 2:3:2:2:1:3:1. Приготування і застосування відвару як і попередньої суміші.

 

У похилому віці при атоніях кишечника і хронічних закрепах вельми доцільно використовувати плоди буяхів, плоди бузини чорної, кореневища пирію повзучого та корені цикорію дикого у співвідношенні 2:1:2:1. Приготування і використання відвару як і попередніх сумішей.

 

Літні люди дуже добре переносять цей відвар, який можна вживати місяцями. Відвар поліпшує перистальтику кишечника, діє тонізуюче, активізує діяльність органів внутрішньої секреції, зокрема печінки та підшлункової залози.

Книги

Около 30 лет тому назад я познакомился со скромным, но чрезвычайно эрудированным врачем из провинции. Он пришел ко мне с просьбой помочь открыть авторский фитоцентр в Яготине Киевской области. Впервые я встретился с человеком, который применил фитотерапию в практической медицине. Я согласился быть научным консультантом фитоцентра и способствовал его официальному открытию.

Констатирую, что на сегодня Евгений Степанович Товстуха имеет огромный научный и практический опыт лечения больных, а технология выращивания растений и изготовление из них лекарственных средств-это огромное приобретение украинской фитотерапии. Фитоцентр Товстухи является фактически украинским научно-исследовательским институтом по фитотерапии.*

Чекман Иван Сергеевич , Член-корреспондент НАН Украины и НАМНУ, Заслуженный деятель науки, лауреат Государственной премии, доктор медицинских наук, профессор.

Мировоззрение Евгения Товстухи в нынешнем мире, утратившем связь с основами естественной жизни и экосистемою окружающего мира, в данное время является очень актуальным. Этот доктор-гуманист в совершенстве соединил противоречивые знания и методы традиционной медицины с «дотрадиционными» средствами лечения лекарственными растениями. Сила его знаний не требует дискуссий и сравнений! А в эпоху экологических катаклизмов фитотерапия Евгения Товстухи для человечества — один из немногих способов выжить и сохранить здоровье.*

Богдан Бенюк , Народный артист Украины, лауреат государственной премии им. Т.Г.Шевченко.

Когда нация, казалось бы, входит во мглу угасания, по не изученным и еще не познанным законам Космоса, Народ включает некие особенные резервы — и тогда являются миру Личности, благодаря которым начинается Возрождение этноса. Вспомним Григория Сковороду, Тараса Шевченко, Николая Гоголя. А перед этим сошлемся на француза Боплана, который с удивлением и восхищением утверждал, что все украинцы — «характерники» (чародеи).

Именно к этому крылу чародеев - будителей национального самосознания принадлежит и мой давний побратим Евгений Степанович Товстуха.

Он не только врач — он безгранично талантливый народовед, который лечит не только тело, а и Душу Человека, как говорили древние протославяне «врачует дух».

Евгений Товстуха энциклопедически посвящен в таинство царства растений, которое он всю свою жизнь изучает, подбирает и, главное, выращивает и заговаривает их людям на добро и здоровье. Знания его — высшего порядка, поскольку они освящены бессмертником народной песни, фольклора, обычаев и Правды, всеми цветами радуги, которые он чувствует не только взглядом, а и взвешивает и прикасается как художник.

Это благородное единение травы, слова (ибо Евгений Степанович еще и поэт!), глубинных слоев этноса, психологии индивидуума и тонкое чувство горних сфер придает его добротворческой деятельности той особой энергетики, которая преодолевает барьеры, недосягаемые нынешней официальной медициной.

Вот так Евгений Товстуха трудится на здоровье Украинской нации и всех добрых людей на земле, а это дается тем редчайшим личностям, которых Природа благословляет на бессмертие.*

Борис Олейник , Академик, поэт, Герой Украины.

В начале девяностых, еще во времена работы в институте им. Л.И.Медведя на должности главврача клиники и заведующего отделения диетологии и клинических исследований, я изучал и давал разрешение на производство и распространение в аптечной сети Украины фиточаев; ЛОН – лечебно-оздоровительный; набор (теперь НОН №1-12, новейший оздоровительный набор) по рецептам врача Товстухи.

Кроме того, я проводил клинические исследования в условиях клиники лечебно-оздоровительных бальзамов Евгения Товстухи, которые содержат лекарственные растения. Все пациенты, которым было предложено пройти экспериментальный курс лечения в стационаре по сравнению с контрольной группой (те, кто лечился общепринятыми препаратами), показали высокую динамику выздоровления, ни одного случая осложнений не наблюдалось. Показатели лабораторных исследований – общие анализы крови и мочи свидетельствовали о положительной роли применения бальзамов при лечении больных язвенной болезнью желудка, хронического заболевания печени и желчного пузыря.*

Карпенко Петр Александрович , Доктор медицинских наук, профессор КНТЭУ (Киевский Национальный торгово-экономический университет, кафедра технологий).

Евгений Товстуха из категории универсально одаренных людей. Прежде всего он творец, так как издал 5 сборников поэзии, написал 3 романа и 4 книги рассказов, как художник создал самобытную коллекцию картин. Но самым видимым достижением этого диво — человека является его фитотерапия.

Раскрывая любую из его монографий (а написал он их более двух десятков!), мгновенно погружаешься в мир предельно научный, но постепенно, неспешно автор ведет тебя таинственными дорогами бытия к давнему и глубинному миру народных традиций. Знания, которые несут его книги, уже целебные, впрочем, если почерпнуть хоть горсть из сотен и тысяч травяных рецептов, которые щедро предлагает врач Товстуха, то любой из трезвомыслящих сограждан зарядит свое тело и душу на здоровье. В теперешние грешные времена правдивых целителей от Бога почти не осталось, но мы живем на одной земле и в одночасье с уникальным явлением, имя которого — Евгений Товстуха!*

Наталья Сумская и Анатолий Хостикоев , Чета народных артистов Украины, лауреатов государственной премии им. Т.Г.Шевченко.

Евгений Степанович — это народное сокровище знаний по траволечению и фитотерапии. Этот хлебосольный человек — экстраверт никогда и никому не жалел своих неисчислимых советов, рецептов, научных открытий, не таил своего природо- и жизнеутверждающего мировоззрения.

Доктор Товстуха впервые в научной практике озвучил, внедрил и исследовал в одной из своих научных работ такое понятие как «фитоэтнология украинцев», которое представляет украинскую фитотерапию как целостную отрасль народного бытия в разные исторические и доисторические эпохи нашего народа.

Пятидесятилетняя деятельность выдающегося врача стали базой для создания школы Евгения Товстухи, под чье крыло вошли как известные ученые так и медики — неофиты.*

Гарник Татьяна Петровна , Заведующая кафедрой фитотерапии, гомеопатии и биоэнергоинформационной медицины Киевского Медицинского Университета Украинской Ассоциации народной медицины, директор ГП «Комитет по вопросам народной и нетрадиционной медицины МОЗ Украины», доктор медицински

Товстуха — это бренд украинской фитотерапии, который на мировой арене стоит в одном ряду с такими как китайская и тибетская медицины. Его научные достижения уровня наднационального, его знания дают каждому возможность почувствовать как универсальную силу природы, так и целебную энергию отдельного лекарственного растения.

Евгений Степанович является ученым такого масштаба, которого Время еще при жизни воздвигает на исторический пьедестал!

Пожелаем неутомимому целителю душ и тел долгих лет вдохновенной жизни и труда. Пусть созидает красноречивое добро Евгения Товстухи и утверждается его высшая идея здорового Человека.*

Богдан Ступка и Остап Ступка , Народные артисты Украины.